Коршун птица фото. Птица шулика


Чёрный коршун — Википедия

промежуточные ранги

Домен: Эукариоты
Царство: Животные
Подцарство: Эуметазои
Без ранга: Двусторонне-симметричные
Без ранга: Вторичноротые
Тип: Хордовые
Подтип: Позвоночные
Инфратип: Челюстноротые
Надкласс: Четвероногие
Класс: Птицы
Подкласс: Настоящие птицы
Инфракласс: Новонёбные
Отряд: Ястребообразные
Семейство: Ястребиные

ru.wikipedia.org

: Пернаті друзі, птахи України, орнітологія ::

Вид – Шуліка чорний (Milvus Migrans)Рід – Шуліка (Milvus)Родина – Яструбові (Ассіріtridае)Ряд – Соколоподібні (Falconiformes)

Середовище існування

Гніздовий ареал чорного шуліки охоплює велику територію, включаючи практично всю Європу, Азію, Африку та Австралію. Підвид, особини якого поширені в Україні, трапляється в Європі, на Кавказі, у Малій Азії, Південно-Західній Африці. Гніздиться практично на всій території України, за винятком більшої частини степової смуги, Криму та високогірних районів Карпат. Гніздовим біотопом є різноманітні за характером і розміром ліси, переважно у вологих місцевостях, але гніздиться шуліка чорний і в невеликих байрачних лісах серед ланів і степу, у старих лісонасадженнях і в сухуватих вододільних лісах; часто задовольняється невеликими гайками і навіть групами дерев. Гніздиться в полезахисних посадках; звичайно починає гніздиться в лісонасадженнях 18—20-річного віку. Виявляє значну синантропність: живе і гніздиться поблизу людського житла, іноді біля окремих будівель (хати лісника тощо), іноді дуже близько від селищ і навіть великих міст, де знаходить кормову базу, поїдаючи різні покидьки поблизу житла, птахоферм, боєнь та звалищ. У великих лісових масивах шуліка чорний влаштовує гнізда звичайно на узліссях або поблизу долин і галявин.

Опис

Довжина тіла – 55 – 60 см Розмах крил - 160 – 180 см Вага - 600 – 930 г

Самки трохи більші за самців. Забарвлення дорослих птахів (дворічних і старше): спинна сторона темно-бура; тім'я іноді білувате з чорнуватими надстовбурними відмітинами; першорядні махові темно-бурі зі світлими підставами внутрішніх опахал, стернові пера бурі з темним поперечним малюнком; черевна сторона бура, часто з рудуватим відтінком. Дзьоб і ноги жовті. Райдужна оболонка ока блідо-бура або жовто-бура.

Спосіб життя

Шуліка чорний значною мірою поліфаг, живиться він дрібними тваринами різних класів, яких ловить сам живими або знаходить їх трупи; падло є помітною складовою частиною його їжі. Шукаючи корм, шуліка подовгу ширяє над своєю мисливською ділянкою і виглядає поживу зверху; при потребі швидко кидається вниз із складеними крилами. Розміри мисливських ділянок різні: там, де шуліка гніздиться у вологих лісах біля водойм, такі ділянки порівняно невеликі — полює він у радіусі 3—5 км від гнізда; у сухішій місцевості мисливські ділянки, як правило, більші. У гніздовий період шуліка здобуває корм переважно у лісі та поблизу в прилеглій місцевості, особливо охоче по берегах різних водойм. У другу половину літа і восени частіше полює у відкритій місцевості. Синантропія, властива шуліці чорному, часто виявляється і в способах здобування корму — він відвідує різні звалища і смітники поблизу людського житла, селищ, боєнь, птахоферм і живиться там покидьками, загиблими свійськими тваринами тощо. У таких місцевостях, особливо на звалищах птахоферм, можна бачити до двох десятків шулік разом з круками, воронами сірими та сороками. Часто шуліка чорний нападає на інших хижих птахів (на канюка, балабана, навіть на орлана-білохвоста), намагаючись відняти здобич, яку ті несуть; проте такі напади здебільшого марні. Корм переносить у лапах, іноді у дзьобі. Комах ловить на землі і в повітрі. Шуліка звичайно поїдає загиблу рибу, яку знаходить на берегах водоймищ або хапає з поверхні води; немає вірогідних спостережень про полювання шуліки на живу здорову. З птахів здобиччю шуліки стають переважно молоді, що погано літають, яких він здобуває на землі або на гілках дерев. Живі свійські молоді птахи взагалі досить рідко стають здобиччю шуліки. Велику роль у живленні шуліки чорного відіграють різні гризуни. Досліджуючи живлення хижих птахів полезахисних лісосмуг , тому числі й шуліки чорного, науковці дійшли висновку, що всі вони поїдають понад 300 видів комах і багатьох мишовидних гризунів і тому їх треба розглядати, як важливий біологічний фактор у боротьбі з комахами і гризунами — шкідниками сільського й лісового господарств.

Розмноження

Навесні прилітає в місця гніздування досить рано. Зазвичай, основна маса гніздових птахів прилітає пізніше, а саме у другій половині березня і на початку квітня; у цей час прилітає більшість птахів північних популяцій. Незабаром після прильоту гніздові птахи оселяються в своїх постійних гніздових ділянках. Здебільшого будує гніздо сам, іноді на залишках старих напівзруйнованих гнізд інших птахів, займає також покинуті гнізда канюка, крука, ворони й чаплі сірої. Чуже гніздо підновлює і завжди влаштовує свій лоток. Одним і тим самим гніздом часто користується багато років. Будує гнізда в розгалуженнях основного стовбура дерева в його передвершинній частині і на досить товстих бічних гілках біля стовбура, зрідка на деякій відстані від нього. Більшість гнізд буває на старих деревах різних порід: на дубі, сосні, вільсі, тополі, вербі, бересті; знайдені також на ясені й буці.

Гнізда бувають на висоті 3—25, переважно 9—17 м. Зроблені самим шулікою гнізда невеликі й не дуже акуратні; іноді можна знизу помітити голову і хвіст птаха, що насиджує кладку. Взагалі гнізда дуже різноманітні за розміром: загальний діаметр буває від 450 до 880 мм, а висота — від 300 до 630 мм; деякі гнізда ніби здавлені розгалуженнями основного стовбура дерева і мають у верхній частині два поперечні виміри (380 і 600 мм). Гніздо будують обидва птахи пари. Гілки птахи носять у кігтях і дзьобі. Іноді можна бачити як птах, що несе, наприклад, гілку в кігтях, нальоту бере її з кігтів у дзьоб, а потім може перекласти і назад. Зовнішня частина гнізда складається з сухих і трухлих гілок діаметром 25 мм. При основі лотка лежать тонші гілки, лико, кора дерев, грудки землі й гною; вистилають його шматками тваринної шерсті, старих брудних ганчірок і паперу, коров'ячого чи кінського гною; часто бувають також бинти, обривки мотузок, обгортки від цигарок, тонкі гілочки, дрібні шматки деревної кори і сухе листя, шматки стебел болотних рослин, клоччя, повсть, вата, старі шкарпетки, пух і пера самого шуліки, гілочки вільхи з плодовими сережками, зрідка дві-три гілочки дерев із свіжими листками. Науковці знаходили зелень і квіти чебрецю (Thymus odoratissimus) та материнки (Origanum vulgare). Серед гілок нижньої зовнішньої частини деяких гнізд влаштовують свої гнізда горобці польові, іноді дві-три пари в одному гнізді шуліки.

Часто шуліка чорний гніздиться окремими парами, проте іноді гнізда кількох пар знаходяться одне від одного порівняно близько — на відстані 150—500 м, утворюючи зріджену колонію. Гніздові ділянки невеликі, а коли шуліка гніздиться колоніями, межі їх невиразні. Подекуди такі колонії складаються з кількох пар, але відомі й великі. В Україні вони зустрічаються, як правило, поблизу колоній чаплі сірої, де шуліка знаходить для себе гнізда і постійну поживу(залишки їжі чапель, їхні яйця та пташенята, що випали з гнізд).Незабаром після прильоту починаються шлюбний політ і ігри: самець з пари птахів, яка високо ширяє над районом гніздової ділянки, злітає вище самки, а потім стрімко падає до неї з напівскладеними крилами, причому траєкторія його падіння становить ламану криву. Трапляється, що самка при наближенні самця на мить перевертається. Такі ігри повторюються парою птахів кілька раз, проте часто їх виконує один самець без участі самки, навіть тоді, коли вона вже почала насиджувати повну кладку. Під час парування, що відбувається переважно поблизу гнізда на гілках верхівок дерев, самець подає особливий, високий за тоном, схожий на трель крик.

Пари існують багато років. У кожній популяції шуліки чорного спостерігається в гніздовий період деяка кількість самотніх птахів, які часто тримаються в зграях від кількох до 15—20 особин. При загибелі одного птаха з пари на початку гніздового періоду той, що залишився, знаходить нового партнера. За кілька днів до відкладання першого яйця самка довго сидить у гнізді. Перші яйця в кладках бувають звичайно в останню декаду квітня і в перші дні травня. Окремі запізнілі слабко насиджені кладки зустрічаються протягом травня, як виняток — навіть у перші дні червня. У повній кладці звичайно три або два яйця. При втраті повної кладки з початку її насиджування птахи здебільшого відкладають через деякий час другу, іноді в те саме або в інше гніздо. Цим пояснюються знахідки слабко насиджених кладок наприкінці травня і в червні. Самка починає насиджування після відкладання першого яйця. Тривалість насиджування кладки 30 діб. Насиджує взагалі самка; самець короткочасно сидить на кладці, коли самки чомусь немає. З другої половини травня в гніздах з'являються пташенята, які вилуплюються через значні проміжки часу і це звичайно позначається на дальшому їх розвиткові — наймолодший часто гине від недоїдання або стає поживою для сильніших братів. Часто одно яйце в кладці виявляється незаплідненим. У виводках буває від одного до трьох молодих птахів. Пташенят вигодовують обидва батьки. Дво-, тритижневі пташенята досить галасливі. У гнізді пташенята перебувають близько 45 діб. Ще не вміючи добре літати, вони покидають гніздо і розміщуються на сусідніх з ним гілках або потрапляють на землю, де часто гинуть. Нелітаючий молодий птах при наближенні до нього людини спочатку припадає до землі, а далі приймає характерну загрозливу позу. Молодим птахам, що покинули гніздо, батьки ще довго приносять їжу та оберігають їх, перебуваючи з ними в гніздовій ділянці та в її околицях. Пізніше сім'ї з'єднуються в зграї, які перекочовують у кормні місця і живуть поблизу відкритих просторів. Восени можна бачити зграї шулік у кілька десятків особин, що здобувають їжу на полях, ланах, іноді поблизу населених пунктів і ночують спільно в певних місцях на деревах на узліссях байрачних лісів, у лісових насадженнях і в річкових долинах. Старі птахи починають линяти в травні. Восени місцеві птахи починають відлітати іноді з середини серпня, переважно протягом вересня.

Охорона

Протягом останніх 30 років чисельність популяції шуліки чорного скоротилась у 3–5 разів. Якщо на початку 1970-х роках у південному кутку лісового масиву, який знаходиться в межиріччі Дніпра та Десни, гніздилося близько 15 пар, то на початку ХХІ ст. всього 2–3 пари. Найзначніший фактор, який призвів до скорочення чисельності, — відстріл птахів під час полювання на птахів. Постійний негативний вплив відбувся внаслідок сильного рекреаційного навантаження (дачної чи туристичної забудови) на біотопи, де гніздяться ці птахи. Шкодить виживання чорних шулік також знищення кормової бази через забруднення людиною довкілля та вирубка лісових насаджень придатних для гніздування. Для збереження виду необхідно зберігати місця, де ці птахи трапляються, суворо охороняти лісові насадження від суцільних вирубок, та проводити природоохоронну пропаганду серед населення, зокрема зі збереження гнізд хижих птахів, та роз’яснювати їх значення в природі. Шуліка чорний перебуває під охороною Червоної книги України (статус - вразливий), Бонської та Бернської конвенцій, Конвенції CITIES та Директиви ЄС про захист диких птахів.

pernatidruzi.org.ua

Хищная птица – черный коршун: описание жизни и охоты коршунов с фото и видео.

Черный коршун – хищная птица, с латыни Milvus migrans, с общей длиной тела около полуметра с хвостиком, массой от 800 грамм до килограмма и даже чуть больше, с размахом крыльев до полутора метров.

 

Самцы мельче самок, окрас взрослых птиц – темно-бурый, с рыжеватым, желтоватым оттенком на брюшке и со светлыми пятнами на крыльях. Как правило, ноги и клюв у черного коршуна желтого цвета.

Издает звуки «юрль-ююррль-ююрррль» и «ки-ки-ки». Слушайте звуки природы, звуки и пение птиц, черный коршун.

Ареал обитания – Африка (кроме пустыни Сахары), Мадагаскар, умеренная и южная полоса Азии, некоторые острова (Новая Гвинея, Сулавеси, Северная Австралия). Черного коршуна можно встретить в России и в Украине, недалеко от глубоких рек и даже вблизи крупных, густонаселенных городов.

Черный коршун, хоть и хищная птица, но предпочитает не охотиться, а подбирать готовое. Попрошайничество и принцып -довольствоваться тем, что находится в его кормовой зоне, — девиз жизни коршунов. Поэтому, его пища – это преимущественно падаль, разные отходы и лягушки, рыба, насекомые, моллюски, черви.

Фото. Черный коршун.

Эти красивые хищники строят гнезда на высоких деревьях или скалах и украшают их броскими предметами, но слабые особи не украшают свои гнезда, чтобы избежать нападения соседей-конкурентов.

Фото. Гнездо черного коршуна.

Живут птицы небольшим группами или, так называемыми, гнездовыми колониями. С конца апреля начинают откладывать яйца, которые высиживают самочки, но самцы, хоть и недостаточно активно, тоже участвуют в процессе высиживания. Молодые птицы начинают летать с 42-го-45-го дня.

Фото. Черный коршун и сорока.

Как видите на самом деле оказывается черный коршун — вовсе не черный, а хищная птица – не совсем хищник? Вот к каким выводам мы придем, изучив описание жизни и охоты черного коршуна!

Фото. Полет черного коршуна.

Просмотрев видео узнаете про коршунов от Леонида Куракина и Николаши.

Красивая подборка — Черный коршун.

А тут небольшое виде: черный коршун в полете и собака на берегу.

И еще одно видео: птенцы коршуна — мясоеды.

 

webmandry.com

Шуліка червоний

Шуліка червоний

Шуліка відомий своїм елегантним польотом. Щоб легко й довго ширяти у повітрі, не витрачаючи багато сил, птах використовує повітряні потоки. Шуліка літає повільно, проте відзначається витривалістю.
&nbsp&nbsp Ряд - Хижі птахи &nbsp&nbsp Родина - Яструбові &nbsp&nbsp Рід/Вид - Milvus milvus

&nbsp&nbsp Основні дані: РОЗМІРИ Довжина: самець - 57-61 см, самка приблизно на 5% більша. Розмах крил: близько 160 см. Маса: самець - 800-1200 г, самка - 980-1400 г.

РОЗМНОЖЕННЯ Статеве дозрівання: з 3 років. Період гніздування: з квітня. Кількість яєць: 1-4. Висиджування: 32 дні. Вигодовування: 48-54 дні.

СПОСІБ ЖИТТЯ Звички: тримаються парами. Їжа: птахи, падаль, дрібні ссавці та риба. Тривалість життя: зазвичай 4-5 років, у природі іноді доживає до 26, а в неволі - до 38 років.

СПОРІДНЕНІ ВИДИ Шуліка чорний (Milvus migrans) в деяких районах Центральної Європи витісняє шуліку червоного.

&nbsp&nbsp Червоний шуліка вважається одним з найкрасивіших хижаків. Завдяки довгим крилам він ширяє в теплих повітряних потоках й утримує рівновагу за допомогою хвоста. У Центральній Європі гніздується приблизно 5 тисяч пар, тобто половина всієї світової популяції.
ЇЖА
&nbsp&nbsp У багатьох місцях шуліки тримаються поряд з великими звалищами, де вони завжди знаходять падаль. Із знищенням природних місць існування цих птахів, їм доводиться пристосовуватися до нових умов. &nbsp&nbsp У наші дні замість звичного для них корму - дрібних ссавців, безхребетних, плазунів та риб - птахи почали поїдати залишки людської їжі та інші відходи. Іноді червоні шуліки полюють на великих птахів. У дуже суворі, особливо холодні зими вони поїдають мертвих зайців і інших лісових звірків. Шуліка чудово літає й без особливих зусиль може годинами ширяти в повітрі. З висоти 20-30 м шуліка видивляється здобич. Помітивши її, він негайно кидається вниз й хапає жертву своїми гострими кігтями. Під час атаки червоний шуліка може навіть не торкнутися землі, а, схопивши здобич, відразу ж злетіти в небо. Шуліка має невеликі та слабкі кігті, тому він харчується в основному падаллю. Проте його кігті достатньо гострі, щоб убити невеликого звіра.
СПОСІБ ЖИТТЯ
&nbsp&nbsp Шуліка - птах завбільшки з канюка, проте він стрункіший та елегантніший. Його верхнє оперення коричневого забарвлення, голова - білувата. Нижня частина тіла яскраво-коричнева, з продовжніми смугами. В польоті червоного шуліку легко впізнати по вузьких та злегка вигнутих назад крилах, й по довгому, роздвоєному хвосту. На нижній стороні крил є великі білі плями, які контрастують з чорним першорядним маховим пір'ям. Зблизька можна розгледіти світло-сіру з плямами голову і світлішу смужку на верхній стороні крил. Самці та самки шуліки мають однакове забарвлення. Шуліка, що живе в Південній Англії й Південній Швеції, веде осілий спосіб життя. Птахи, що живуть у Центральній Європі, перелітні. Вони зимують у Південній Франції, Іспанії та Португалії. У кінці лютого червоні шуліки відправляються в зворотний шлях на місця гніздування. Взимку червоні шуліки об'єднуються у зграї. Вони разом вилітають на пошуки корму і проводять ніч.
РОЗМНОЖЕННЯ
&nbsp&nbsp Спаровування червоних шулік припадає на кінець березня або початок квітня. Шлюбні польоти птахів складні. Спочатку червоні шуліки кружляють над гніздом, яке зазвичай влаштоване на дереві, що росте на узліссі. Потім самець та самка зчіплюються кігтями й стрімко падають вниз. Розпростерши крила, у польоті вони роблять перекиди і сальто. Над кронами дерев птахи знов набирають висоту, й весь ритуал повторюється спочатку. Гніздо, яке може бути діаметром близько 1 м, ці птахи будують разом. Найчастіше воно знаходиться високо в кроні дерева. Яйця насиджує самка, а самець тільки зрідка змінює її у гнізді. Забарвлення пташенят бувають від кремового до світло-коричневого кольору. Приблизно через 50 днів після появи на світ пташенята залишають гніздо.
ЧЕРВОНИЙ ШУЛІКА І ЛЮДИНА
&nbsp&nbsp Червоний шуліка гніздується тільки в Європі і на північному заході Африки. На долю червоного шуліки випало чимало випробувань. У ХУІ-ХУІІ ст. він був найзвичайнісіньким „сміттярем". Проте з кінця XVIII по початок XX століття червоний шуліка був практично повністю винищений мисливцями і колекціонерами пташиних чучел. Дещо пізніше він був знищений на території Шотландії. У Великій Британії червоного шуліку почали оберігати в 1903 році. В даний час в Уельсі збереглося менше десяти пар цих птахів.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ ЗА ШУЛІКОЮ
&nbsp&nbsp Червоний шуліка здебільшого з'являється на відкритих просторах: полях з гаями або узліссях. У Центральній Європі цього хижого птаха можна зустріти в горбистій місцевості, де серед схилів утворюються досить сильні повітряні потоки, які піднімають шуліку в повітря й дозволяють йому довго ширяти. Цей елегантний птах будує гнізда в світлих старих листяних або змішаних лісах. Він меншою мірою залежить від води, ніж чорний шуліка. Під час гніздування червоного шуліку легко сполохати. Тому в цей час люди мають триматися певних лісових стежок, щоб не налякати птахів, які будують свої гнізда. Існує дуже велика ймовірність того, що налякані червоного шуліки залишать кладку та більше ніколи не повернуться в гніздо. Орнітологи вважають, що у наші дні в Німеччині гніздується приблизно 4 400 пар червоних шулік, в Польщі - 300 пар, в Швейцарії - 200 пар. В Голландії і Бельгії червоних шулік майже не залишилося.

&nbsp&nbsp

ЧИ ТОБІ ВІДОМО, ЩО...

  • За часів В. Шекспіра червоні шуліки були самими звичайними „сміттярями" серед усіх птахів, що зустрічалися в Лондоні. У центрі міста їх було так багато, що шуліки привертали увагу гостей столиці. У п'єсі „Зимова казка" розповідається про те, що шуліки крали з мотузок білизну і використовували її при будівництві гнізд.
  • Червоний шуліка користується своїм умінням майстерно літати, щоб вкрасти здобич у інших птахів (ворон та граків). Зрідка йому вдається пограбувати й інших хижаків: канюків, яструбів й сапсанів. Якщо червоний шуліка зустріне хижака, який несе здобич у кігтях, він стежить за кожним його рухом в повітрі й переслідує, аж поки той не випустить жертву. Дочекавшись цього моменту, червоний шуліка дуже швидко хапає здобич і втікає з нею чим подалі.
  • Останній раз червоного шуліку бачили у Лондоні 1859 р.
  • Червоний шуліка більшу частину дня проводить, низько ширяючи над землею. Під час такого польоту він видивляється на землі здобич.
&nbsp&nbsp
ХАРАКТЕРНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧЕРВОНОГО ШУЛІКИ
&nbsp&nbsp Першорядне махове пір'я: довге, розставлене як пальці руки, що полегшує управління ширяючим польотом. &nbsp&nbsp Крила: довгі, вузькі і злегка вигнуті назад. Передні краї крил каштанові, перед чорними кінчиками махового пір'я на їх нижній стороні видно чіткі білі плями. &nbsp&nbsp Очі: у червоного шуліки дуже — добрий зір. Він майже у вісім разів гостріший, ніж у людини. &nbsp&nbsp Дзьоб: заломлений і гострий. З його допомогою птах розриває на частини як живу здобич, так і падаль. &nbsp&nbsp Кігті: невеликі, але дуже гострі. &nbsp&nbsp Хвіст: довгий, з глибокою виїмкою, тому „вилочка" добре помітна. Служить для утримування рівноваги і як стерно під час польоту. &nbsp&nbsp Яйця: білі з червонувато-коричневими плямами, найчастіше 2-3 в одному гнізді, проте може бути 1 або 4. - Ареал червоного шуліки МІСЦЯ ПРОЖИВАННЯ Зустрічається майже по всій Європі, перш за все у Франції і Іспанії. У багатьох районах Південної Європи чисельність червоного шуліки скоротилася або вид зник майже повністю. ЗБЕРЕЖЕННЯ Чисельність червоних шулік у Центральній Європі досить стабільна. Виду загрожує зникнення, оскільки в багатьох місцях його витісняє чорний шуліка.

www.zoolog.com.ua

Коршун, птица. Фото

Коршуны — хищные птицы средней величины, мастера парящего полета. Их насчитывается 10 видов. В полете легко различить красного коршуна и его близкого родственника черного коршуна (М. migrans). У обоих хвост вильчатый, однако у красного коршуна вырез очень глубокий. У черного коршуна вырез слегка намечен, а на крыльях нет светлых полей, которые есть у красного.

Внешний вид

Черный коршун. Оперение преимущественно темное, буро-коричневого цвета, низ немного светлее, имеет рыжеватый оттенок и продольные темно коричневые пятна. Верхняя часть головы намного светлее, чем спинная часть. Хвостовая вилка почти незаметна. Молодые птицы покрыты крупными пятнами охристого цвета.

Красный коршун. Немного больше по размерам и светлее оперением, чем черный коршун. Верхняя часть туловища бурая, нижняя – ярко-рыжая с продольными темными пятнами. Хвост – коричневый с переходом в красный. «Вилка» хвоста вырезана глубоко и отчетливо видна.

Распространение, места обитания и образ жизни

Водится преимущественно в южной и восточной Европе (у нас доходит до Архангельска), юго-западной Азии до Памира и во всей Африке. Охотно держится около воды. На большей территории своего ареала коршун связан в распространении с водоемами, в связи с чем, гнездится обычно в пойменных лесах и террасных лесах по берегам рек и озер. В освоенных районах юга лесной зоны наблюдается гнездование пар в удалении от водоемов, но среди обширных полей и близ населенных пунктов, как правило, в лесах по склонам или в верховьях логов. В лесостепи и степи гнездится практически исключительно в пойменных лесах, по берегам рек в островных террасных борах и дубравах или в ленточных лесах близ озер, реже в безводной местности, но близ населенных пунктов. Осенний отлет тянется с августа до октября. Коршуны - одни из немногих наших хищников, у которых на пролете формируются настоящие стаи, иногда насчитывающие сотни птиц. Они устраивают совместные ночевки, подолгу парят одной общей "каруселью". Зимуют в тропических районах Африки и Азии, где и без того много своих коршунов, живущих там оседло даже в городах и гнездящихся колониями. Туземцы вполне заслуженно считают коршуна-паразита чрезвычайно дерзкой и несносной птицей; тем не менее они не преследуют его; думают, что и к нему должны применяться законы вежливости и гостеприимства, так что коршун может с полной безопасностью летать всюду, где ему вздумается. О его доверчивости существует немало интересных рассказов; образ коршуна встречается также и в некоторых сказках.

Питание

В пище крайне неразборчивы. Поиск ее они ведут, облетая свой кормовой участок, охотно и подолгу парят. Летают над берегами водоемов и открытой водой, полями, лугами, выгонами. Основу питания составляет всевозможная падаль от снулой рыбы до трупов крупных животных. Ловят полевок, а также саранчу и других насекомых, подбирают червей, после открытия охоты некоторые коршуны специализируются на поисках подранков и убитых уток, не найденных охотниками. При случае хватают зазевавшихся слетков и взрослых птиц. Питаются падалью, грызунами, лягушками, реже насекомыми и мелкими птицами. Коршунов часто обвиняют в краже цыплят, но подобные ”преступления” совершают лишь очень немногие птицы. Коршун — одна из самых дерзких и надоедливых птиц. Попрошайничество — его ремесло; поэтому он охотнее всего живет в населенных местах, посещает ежедневно дворы и поселяется на пальмах, растущих в садах, или на верхушках минаретов. Он становится, наконец, докучливым и даже ненавистным, так как его видишь решительно повсюду. Ничто не ускользает от его зорких глаз; он внимательно следит за деятельностью людей и, благодаря своему близкому знакомству с ними, прекрасно понимает все их дела, так что в этом отношении с ним могут сравниться только очень немногие птицы и млекопитающие. Он непременно полетит вслед за овцой, которую ведут на бойню, но если пастух гонит овец с пастбища, остается совершенно равнодушным; когда рыбак возвращается с ловли, коршун летит ему навстречу, когда же тот отправляется на ловлю, не обращает на него никакого внимания. Он летает над баркой, в которой убивают какое-нибудь животное, или даже садится на нее.Коршун питается не только за счет людей; он следит также за деятельностью животных и птиц. Как только кто-нибудь схватит добычу, тут же его окружает толпа этих несносных коршунов; они с криком преследуют хищника, яростно бросаясь на него, и чем дольше продолжается эта охота, тем более увеличивается количество попрошаек. Тяжелая добыча, которую держит в своих лапах благородный хищник, мешает ему лететь с обычной быстротой, и он не может избавиться от нападающих на него сзади коршунов. Желая избавиться от них, он скоро бросает добычу и предоставляет коршунам драться из-за нее друг с другом, а сам возвращается на те места, где охотился, и отыскивает новую добычу. Грифам тоже ненавистны коршуны-паразиты. Они постоянно кружатся около пирующих грифов, смело пролетают среди них и умеют вовремя подхватить куски мяса, разбрасываемые грифами, и всегда с необычайной жадностью набрасываются на найденную добычу. Коршун редко сам охотится, хотя довольно ловок и очень искусно умеет ловить мелких домашних птиц, даже молодых голубей, а также мышей, пресмыкающихся и рыб, которых он особенно любит.

Коршун. Фото

Голова коршуна. Фото: Lies Van Rompaey

Фото коршуна в полете. Фото: David Merrett

Коршун. Фото: Ferran Pestaña

Гнездование коршуна

Для устройства гнезда коршун нуждается в высоких деревьях и в воде, обитатели которой имеют большое значение в питании птенцов. Поэтому особенно охотно гнездится в поймах рек, вблизи озер и заливных лугов. Нередко гнездится по окраинам деревень, часто занимая гнезда ворон или канюков. Гнездо устраивает чаще всего на соснах, иногда елях, почти всегда у самого ствола в основании сучьев, на высоте 8-20 м (в среднем 10 м) от земли. Материалом для постройки гнезда служат сухие сучья. Лоток заполняет землей и навозом, в результате чего он делается плоским или даже выпуклым. В подстилке, состоящей из шерсти, сухой травы и кусочков бумаги, всегда встречаются тряпки и остатки разлагающейся пищи, издающие неприятный запах. Диаметр гнезда 400-1000 мм, чаще 400-700 мм, высота гнезда 300-400 мм, диаметр лотка 250-350 мм. Кладка из 2-4 белых яиц с бурыми пятнышками и черточками. Размеры яиц: (49-60) х (39-47) мм.

Видео: коршун Длительность 2:41 

biofile.ru

     Шуликин  (Шуликун, Шиликун)…

    

Шуликин (Шуликун, Шиликун) "Персонажи славянской мифологии".  (Художник В.А.Кононенко)

Шуликины – это мелкие демонические существа, святочный персонаж, известный главным образом на русском севере, а так же в Сибири: фантастическое существо,  смешанного зооантропоморфного облика. В нем было что-то от человека и от птицы (шулика – коршун юж. русское). При этом как все духи, они амбивалентны: могут творить и доброе, и злое. Они связаны с водой и одновременно с огнем, кузницей, железом. По народным поверьям, они появляются из воды в канун Рождества на период Святок, а исчезают в Крещение, скрываясь в воде. В Сибири считали, что шуликуны вылезают также после водосвятия из крещенской иордани, а позднее туда же возвращаются. Тем же словом называли и святочных ряженых, в первую очередь, парней, пугавших девушек во время гаданий и вечорок. В шуликинов  рядились, одевая вывернутую шубу и конусовидный головной убор, так как  по севернорусским поверьям, шуликины являются в остроконечных железных шапках. Они носят белые самотканые кафтаны с кушаками или пеструю одежду. Шуликины ездили верхом на железных конях, или на печи, или в железных санях, изо рта у них огонь. В место ступней копытца. Кое-где считали, что у этих демонологических существ нет пяток, что сближает их с образом черта, которому приписывали такой «нечеловеческий» признак, как отсутствие пяток, и зачастую называли «беспятым». Сибирские же «шишкуны», по поверьям, имеют конские ноги. За частую они воспринимались как маленькие человечки, ростом с кулачок, иногда чуть побольше. Они заглядывают в окна, причем человек, увидевший в окошко шуликина, может умиреть. Характерно, что они опасны для женщин, девиц и детей, которых, по поверью, уносят в прорубь, если они не очертятся во время гаданий. (Заметьте не перекрестятся, а очертятся. Вспомним Гоголя: Хома Брут очерчивал вокруг себя магический круг). В некоторых местных традициях происхождение шуликунов, как и русалок, связывалось с идеей неправильной смерти. Так, в Вологодской губернии полагали, что шуликуны — это проклятые или погубленные матерями дети, которые до времени находятся у нечистой силы, а на Святки выходят погулять. По сути они — это маленькие водяные чертенята. В разных местах их названия несколько различались: «шуликины», «шуликуны», «шиликуны», «шулюкуны», «шалыханы», «шишкуны» и т.д. Мнения исследователей о происхождении этих именований разнятся. Одни ученые считают, что они восходят к древнеславянскому слову «шуй», означающему «левый, плохой, нечистый», то есть несущему комплекс значений, соответствующих в мифологическом мировосприятии признакам нечистой силы. Другие специалисты возводят эти именования к иноязычным словам: татарскому «шульган» — «злой дух, подводный царь, пасущий под водой бесчисленные стада скота».В некоторых местностях полагали, что своими острыми железными шапками – колпаками  шуликуны пробивают лед, чтобы выбраться на землю. О причастности шуликунов к «иному» миру свидетельствует тот факт, что на Русском Севере и в Сибири этим словом называли также святочных ряженых, во внешнем облике которых были очевидны признаки покойника: белая одежда, лицо, покрытое белой глиной или углем, репяные зубы во рту. Образы шуликунов-демонов с шуликунами-ряжеными сближал головной убор: последние надевали на голову остроконечный колпак из бересты.В народных поверьях прослеживается связь шуликунов не только со стихией воды, но и со стихией огня. С пышущим огнем изо рта они бегают по улице, держа в руках сковородку с горячими угольями или железный каленый крюк, которым хватают людей, чтобы сжечь. Кое-где даже их воображали ездящими не только тройке лошадей в железных санях, но и в железных ступах, а также на «каленых» печах. Кроме того, в Вологодской губернии с печью связывалось появление шуликунов на земле: крестьяне полагали, что эти демоны — младенцы, которых на Святках рождает кикимора, и новорожденные вылетают через печную трубу на улицу, где пребывают до Крещения, а затем уходят в воду.Мифологические рассказы повествуют, как правило, не об одном, а о многих шуликинах. Действительно, по поверьям, они всегда живут и ходят по деревням артелями. Поселяются они обычно в заброшенных строениях, но могут проникнуть и в избу, если хозяйка не испечет креста из хлеба. В таком случае их бывает очень трудно выжить из избы. В Пермской губернии рассказывали, что шуликуны на Святки толкутся ватагами на перекрестках дорог или около прорубей. Иногда их можно увидеть и в лесу.По отношению к человеку шуликуны выступают как мелкие пакостники. Они дразнят подгулявших пьяных мужиков, кружат их и толкают в грязь или сугроб, иногда не причиняя никакого серьезного вреда. В Тобольской губернии ленивой пряхе, которая до Святок не успела сделать свою работу, говорили: «Шуликин утащит кудельку!», а подчас, что утянет и ее саму, а в Новгородской говорили: «Шуликин в кудель насрёт». Во многих местах верили, что шуликины похищают вообще все оставленное в избе или амбаре без благословения: и вещи, и съестные припасы. Несмотря на общую специфику деятельности шуликинов как мелкого вредительства, людям все же известны рассказы и о том, что они могут заманить человека к проруби и утопить в реке. В некоторых местах рассказывали, что они своими острыми шапками долбят лед и пихают человека в воду.По поверьям, ночами шуликины бегают по деревне и заглядывают в окна, пугая детей. Поэтому ими взрослые часто стращали детей, если те плакали ближе к ночи или хотели куда-нибудь уйти далеко от дома. Обычно в таких случаях говорили:«Спи, а то шуликины придут». В сибирских деревнях детворе наказывали: «Не ходи в лес — шуликин (шуликун) пымает». Вот способ святочного гадания на коже: девушки бежали ночью на перекресток дорог или лед замерзшей реки, расстилали коровью кожу, садились на нее, и, произнеся магическую формулу, зажмурившись, ждали знаков своей будущей судьбы. Нужно было обязательно очертить вокруг кожи магический круг, непроходимый для нечистой силы. Этот способ гадания считался очень страшным, рассказывали, как "шуликины кого-то на коже в пролубь потянули.. Шуликины на железных ступах ходят" (Ж 1911 г. р., [АМАЭ. Д. 1508] Архангельская обл., Пинежский р-н, с. Веркола, 1986 г.; см. о том же: [Д. 1624. Л. 8] Архангельская

Если шуликуны не отличают ряженых людей от своих това­рищей, то обилие ряженых людей должно составить водяным шуликунам веселую компанию. В этом нужно видеть одну из глав­ных причин святочного маскированья. Очевидно, предполагается, что эта веселая компания привлечет на сушу шуликунов из воды и доставит им удовольствие. Подобным образом русские предостав­ляют весною разные развлечения русалкам [Зеленин 19166, с. 279],Вот эти шуликаны и выполняли в приангарских деревнях роль своеобразного Деда Мороза: с вечера дети выносили во двор наволочки или мешочки, прикрепляли их там, а поутру находили в них подарки. Родители, которые тайком подкладывали туда что-нибудь сладкое или выпечку, объясняли, что это шуликаны принесли.

Из проруби, из памяти – январской полыньиВдруг явятся весёлые шуликины мои.

Пойдут шутить шуликины, пойдут шукать они,Какой бы номер выкинуть на святочные дни.

Ах, милые проказники, шугнуть бы вас пора,И несмотря на праздники, прогнать бы со двора!

А ты, как в святки принято, напялишь балахон,Пойдёшь «гонять шуликинов», и сам ты – шулихон.

Шуликины- шумихины, для смеху, не назлоКартошиной на ниточке всю ночь стучат в окно,

Иль пёрышко куриное опустят к вам в трубу –И весело шутихинам, что дым пойдёт в избУ.

Ворота приморожены – знать, политы водой,И ты открыть не можешь их, кричишь: «Сосед, открой!»

Обрушена поленница,  и санок – не ищи(Их тоже не поленятся шутихины стащить).

Лопаты, палки лыжные на крыше ты нашёл,А вдоль дороги видится из мётел частокол…

Шуликины - проказники, весёлые мои,Являются из памяти – январской полыньи...

Шебаркнется да стукнется... А я вас не боюсь,-Пусть иногда аукнется языческая Русь!

( стихотворение Галина Рудакова)

vodyanoi-chert.livejournal.com

коршун птица фото

У нас в стране, на Северном Кавказе обитают два вида коршунов — чёрный и красный, оба занесены в Красную книгу. Птица красный коршун несколько крупнее черного, при этом ее вес не более полутора килограмма, а размер 60-70 см., при столь скромных размерах и весе размах крыльев птицы коршун достигает 2 метров, у черного коршуна размер крыльев не более 1,5 метров и более скромные размеры и вес.

Птица красный коршун фото

Коршуны не столь агрессивны как другие  хищные птицы, например гораздо меньший ее сарыч канюк, прочитать неплохую статью и посмотреть фото этой птицы вы можете здесь.

На кого охотится птица коршун.

В отличии от более крупных хищников, таких как беркут или степной орел, птица коршун охотясь высматривает свою добычу паря на небольшой высоте, а вот принцип охоты тот же, что и у всех хищников птичьего семейства.

Птица красный коршун на охоте

Присмотрев потенциальную жертву, коршун камнем устремляется вниз и схватывает её острыми как лезвия ножа когтями. Добычей как красного так и черного коршуна обычно становятся небольшие млекопитающие наподобие мышей и сусликов, птицы, ящерицы, не брезгует коршун лягушками и даже дождевыми червями выползающими после дождя. Может питаться падалью.

Черный коршун на охоте — фото

Красного и черного коршуна легко спутать, главное различие хорошо видно на фото выше: у красного коршуна выемка на хвосте глубже и потому легко различима.

Вред и польза приносимые коршуном.

Семейство черных коршунов

Несмотря на то, что птица коршун в период гнездования охотится на домашних птенцов, чтобы кормить своих малышей нежным мясом цыплят (за что он и прозван цыплячьим вором), основная пища коршуна, как указано выше, мелкие птицы, грызуны, насекомые, рыба, а также падаль. Поэтому вреда от коршунов меньше, а пользы больше, и разорять их гнёзда нельзя.

Где можно встретить цыплячьего вора?

Если ты бывал в деревне, то мог наблюдать такую картину, если нет попробуй представь ее себе.

По двору чинно разгуливает курица и бегают шустрые цыплята. И вдруг… На голубом небе появился зловещий силуэт коршуна как на этом фото, с характерной выемкой на хвосте. Завидев пернатого разбойника, курица тревожно кудахчет.

Коршун спикировал вниз, но цыплята уже в безопасности — услышав команду матери, они все до одного спрятались под крыло. Коршун не решился напасть на курицу, на этот раз он остался ни с чем.

Что еще почитать по теме:

pravda-chto.ru